Правила складання анкет

Процедура складання анкети і вимоги до формулювання питань для опитування

Анкета — упорядкований за змістом і формою набір питань та висловлювань, що вміщені на одному чи кількох аркушах паперу. Анкетою не можна назвати будь-який перелік запитань. Так, запитання журналіста не вважаються анкетою, попри те, що вони є і послідовні, і логічні. Анкета повинна бути адресована багатьом людям (респондентам). Логіка побудови питань в анкеті відповідає цілям дослідження і спрямована на отримання тільки такої інформації, яка дає можливість перевірити певні гіпотези.

Анкета може складатися з трьох частин:

1) вступна частина;

2) основна частина;

3) демографічна («паспортичка»).

У першій частині анкети нотуються назви організації та установи, яка проводить дослідження, пояснюється мета дослідження, гарантується анонімність відповідей, викладаються правила заповнення анкети, підкреслюються важливість та цінність відповідей респондента.

В основній частині викладаються запитання, які поступово розкривають зміст проблеми. Ця частина анкети за змістом найбільш вагома та складна. Запитання повинні враховувати психологію респондента. Запитання викладають блоками, у чіткій логічній послідовності. Головна мета запитань анкети полягає в тому, щоб зацікавити респондента, включити його поступово в процес співпраці з анкетою. Далі пропонуються запитання складніші, які виявляють соціальні установки та орієнтації респондента, оцінки та судження, які мають прямий стосунок до основної теми дослідження.

У заключній частині тексту анкети пропонуються найбільш інтимні та різного характеру контрольні запитання, мета яких — поглибити та уточнити інформацію, яка була отримана у відповідях на попередні запитання.

За формою питання розрізняються на закриті, відкриті та напівзакриті.

До формулюванні питань пред’являється ряд загальних вимог:

  • Питання має відповідати темі та завданням дослідження.
  • Формулювання питання повинна забезпечити можливість точної відповіді на нього. Приклад невірної постановки питання: «Як зазвичай Ви добираєтеся до роботи?» (Респондент може відповісти «швидко», «автобусом», «центральними вулицями» і т.д., не здогадавшись, чим конкретно цікавився дослідник.) Тому, якщо дослідника цікавив вид транспорту, то питання слід було б сформулювати таким чином: «Якими видами транспорту Ви користуєтеся, добираючись до роботи?»
  • Питання має використовувати мову середовища, в якій проводяться дослідження. Приклад невірного формулювання питання при дослідженнях в середовищі школярів: «Розставте в порядку зменшення привабливості для Вас такі види занять: лекції, семінари, колоквіуми, лабораторні роботи, ділові ігри, тренінги». (Респондент-школяр може не знати більш характерні для вищих навчальних закладів форми занять).
  • У закритих питаннях необхідно пропонувати респонденту такі варіанти відповіді, кожен з яких прийнятний у рівній мірі. Приклад невірного формулювання питання і відповідей: «Якою, на Ваш погляд, повинна бути консистенція нового йогурту?» Варіанти відповіді: «рідкої, твердої, газоподібної».
  • Постановка закритого питання повинна давати можливість вибрати хоча б один пропонований варіант відповіді. Приклад невірного формулювання питання: «Ви віддаєте перевагу мінеральну воду в скляній або поліпропіленової тарі?» І відповідей: «Так, ні».
  • Послідовність пропонованих варіантів відповіді впливає на їх вибір респондентом. Як правило, варіанти, що стоять на початку запропонованого списку, більш «популярні», ніж ті, що знаходяться в середині і в кінці. Тому одній половині респондентів слід пропонувати одну послідовність можливих відповідей, а інший — зворотний, тобто має бути два варіанти анкети.
  • Питання повинні задаватися нейтрально; не допускається, щоб у формулюванні питання проглядалося ставлення дослідників до предмета опитування.
  • Питання не повинні бути множинними, тобто не повинні містити в собі кілька питань.

Соціально-психологічна практика / Вимоги до складання анкети

Анкета (від фр. enquete): Спеціально розроблений дослідниками (спеціалістами) опитувальний лист (картка) для отримання інформації шляхом опитування респондентів. Використовується при проведенні соціологічних, політичних, маркетингових досліджень для оцінки поточної ситуації (стану справ) або визначення перспектив (прогнозу) розвитку досліджуваних процесів.

При виборі анкетування як методу збирання необхідної інформації слід також знати його позитивні та негативні характеристики. До переваг анкетування належать:

можливість, яка дозволяє при обмежених ресурсах провести широкомасштабні дослідження і охопити опитуванням великі маси людей у різних регіонах;

при поштовому, пресовому чи телефонному методах опитування не вимагається мобілізації великої групи анкетерів;

порівняно дешевий і економічний метод збирання досто­вірної інформації, який займає мало часу;

можливість за порівняно короткий час одержати велике розмаїття даних з різних сфер життєдіяльності, які цікавлять дослідників;

дозволяє, і це найголовніше, проводити повторні дослід­ження через певний проміжок часу.

Наведені переваги анкетування обернулись, на жаль, на практиці в його «недоліки», оскільки сприяли розвиткові «анкетоманії», за якою майже кожному видається складання анкети легкою працею. Непрофесійний підхід до анкетування сприяв і сприяє девальвації цього методу у соціології, а зловживання телефонним опитуванням викликає серйозні нарікання людей.

Щодо справжніх недоліків анкетування, то слід виділити при груповому його виді певні труднощі, пов’язані із забезпеченням повного повернення анкет та їх якісним заповненням тощо.

Анкетування повинно відповідати таким вимогам:

— запитання протягом анкетування мають залишатися незмінними;

— перед початком необхідно провести інструктаж про порядок заповнення анкети;

— наявність гарантії анонімності;

— запитання анкети повинні бути чіткими, лаконічними;

— на початку анкети запитання мають бути простими, поступово ускладнюючись;

— запитання мають ураховувати індивідуально-психологічні особливості респондента: вік, стать, рівень освіти, схильності й переваги тощо.

Кожна анкета має певну структуру і може містити такі комунікативні компоненти: — епіграф до анкети і звернення до респондента (це робиться з метою створення позитивного емоційного настрою респондента, сприяння активізації його розумової діяльності в потрібному напрямі, позитивного впливу на формування мотивації до участі в опитуванні, підкреслення ролі громадської думки);

— повідомлення про мету дослідження, умови анонімності опитування, використання одержаних результатів та їх значення, правила заповнення анкети та пояснення;

— основна частина анкети, яка містить питання про факти, поведінку, продукт діяльності, мотиви, оцінки і думки респондентів;

— запитання про соціально-демографічні характеристики респондентів (це своєрідна візитна картка респондента, його схематичний портрет, який можна розмістити як на початку, так і наприкінці анкети).

Основні види питань

Закриті питання (з варіантами відповіді «так» — «ні»).

Відкритті питання (розгорнуту відповідь респондент має написати самостійно в довільній формі).

Альтернативні питання (дають можливість обрати з кількох можливих варіантів відповідей).

Ранжування об’єктів опитування (на основі суб’єктивних вражень, думок, переконань респондента).

Анкетування, складання анкет

Анкетування в психологіївикористовується з метою отримання психологічної інформації, а соціологічні тадемографічні дані відіграють лише допоміжну роль. Контакт психолога зреспондентом зведений тут до мінімуму. Анкетування дозволяє найбільш жорсткослідувати наміченим планом дослідження, так як процедура «питання-відповідь»строго регламентована.

За допомогою методу анкетуванняможна з найменшими витратами отримати високий рівень масовості дослідження.Особливістю цього методу можна назвати його анонімність (особистість респондентане фіксується, фіксуються лише його відповіді). Анкетування проводиться в основномуу випадках, коли необхідно з’ясувати думки людей з якихось питань іохопити велику кількість людей за короткий термін.

Піонером використання анкети впсихологічному дослідженні вважають Ф. Гальтона, який у своєму дослідженнівпливу спадковості і середовища на рівень інтелектуальних досягнень придопомоги анкети опитав сотню найбільших британських учених.

По числу респондентів

Індивідуальне анкетування (Один респондент)

Групове анкетування (кількареспондентів), Аудиторне анкетування — методична та організаційнарізновид анкетування, що складається в одночасному заповненні анкет групоюлюдей, зібраних в одному приміщенні у відповідності з правилами вибірковоїпроцедури.

Масове анкетування (відсотні до тисяч респондентів)

По повноті охоплення

Суцільне (опитування всіхпредставників вибірки)

Вибіркове (опитування частинивибірки)

За типом контактів з респондентом

Очне (в присутностідослідника-анкетера)

Розсилка анкет поштою

Пу блікація анкет в пресі

Публікація анкет в Інтернеті

Вручення та збір анкет за місцемпроживання, роботи і т.д.

Зі зростанням популярності Інтернетувсе більш затребуваним способом збору даних стає он-лайнанкетування . Дизайн он-лайн опитувальників часто впливає на результат опитування. Дотаким факторам дизайну відносять якість керівництва опитувальників, доступніформати представлення даних (питань), способи управління, пропрацьованість іетичні складові опитувальника.

За формою питання поділяються навідкриті (вільний відповідь, наприклад: «Що ви думаєте робити після служби вармії? «) і закриті — відповідь полягає у виборі з декількохпропонованих в анкеті тверджень. Відкриті питання дають більш глибоківідомості, але при великому числі анкет приводять до значних труднощів вобробці у зв’язку з нестандартністю відповідей. Відповіді на запитання носять, якправило, анонімний характер.

Основні правила побудовианкети:

логічна послідовністьтем, що порушувалися питаннями;

інтерес респондента повинен ростивід питання до питання;

відсутність занадто складних абоінтимних питань;

відповідність формулюванняпитань освітньому рівню опитуваної групи;

в закритих питаннях мають бутипередбачені всі можливі варіанти відповідей;

загальна кількість питань неповинно бути занадто великим — анкетування не повинно стомлювати або дратуватиреспондента.

Анкетування може проводитися3 способами: анкета заповнюється в присутності інтерв’юера індивідуально; груповезаповнення у присутності інтерв’юера; опитувані самостійно заповнюють тадля збереження анонімності одночасно здають анкети; «поштове» анкетування,коли анкета роздається або розсилається на будинок, а потім опитаним повертаєтьсяпоштою. З метою підвищення ефективності опитування перед масовим анкетування,як правило, проводяться пробні опити (50-100 анкет) для вибраковування невдалих(«Непрацюючих») питань.

Застосування: визначення обсягу тачасткою ринку, оцінка потенціалу ринку конкретного продукту, характеристики ринкуі тенденцій його розвитку (комплексне дослідження), регулярний моніторингринкових показників, портрет і поведінка споживачів, вивчення відносиниспоживачів до товарів, торговим маркам, виробника, сегментуванняспоживачів і вибір цільового ринку.

1. Чи маєте Ви роботу?

(Якщо Ви відповіли варіант «а»,то дайте, будь ласка, на наступні два питання):

2. Чи подобається Вам вашаробота?

в) у мене немає вибору

3. Чи влаштовує Вас вашазарплата?

4. Чи маєте Ви вищуосвіту?

5. Яка у Вас освіта?

в) _____________ (Ваш варіант)

6. Чи хочете Ви працювати заспеціальності?

7. Яку б Ви хотілизарплату?

8. Що б Ви віддали перевагу?

а) обіймати керівнупосада

б) готові працювати в підпорядкуванні

9. Що грає для Вас головнуроль при виборі роботи?

а) висока зарплата

б) робота повинна бути цікавою

в) відповідальна посада

г) близьке розташування місцяроботи від будинку

10. Зараз багато говорять протому, щоб ввести для випускників вузів — бюджетників відпрацювання протягом 3 років.Як Ви до цього ставитеся?

а) так, це правильно, я б ззадоволенням трудився по розподілу на державному підприємстві

б) ні, це не допустимо, томуяк по розподілу швидше за все роботодавці не можуть запропонувати високуоплати

в) так, з радістю, так якдержава платила за моє навчання у вузі і я хочу повернути йому борг

г) ні, так як я не збираюсяпрацювати за своєю спеціальністю

д) да, так як я буду вженапевно забезпечений робочим місцем

е) немає, так як це може бутипов’язано з переїздом в сільську місцевість

11. Як Ви вважаєте, сильноЧи впливає склалася економічна ситуація на працевлаштування молоді?

в) а яка склалася ситуація?

12. Як Ви вважаєте, за якоюпричини молодих фахівців не дуже хочуть брати на роботу?

а) відсутність у молодихфахівців практичного досвіду

б) невідповідність очікуваньшукачів та роботодавців

в) з причини фінансовогокризи

13. Як Ви вважаєте, якаймовірність знайти хорошу роботу за допомогою Інтернету?

а) дуже велика ймовірність

б) не велика ймовірність

г) важко відповісти

14. Багато роботодавціввважають, що в сучасній економічній ситуації молодь повинна отримувати досвідволонтерської роботи. Ви з цим згодні?

в) я не знаю, що такеволонтерська робота

15. Чи вважаєте Ви, щопідприємства та організації повинні вже заздалегідь готувати для себе фахівців,поки вони ще навчаються у вишах — брати їх на практику, проводити додатковізаняття і т.д. («Вирощувати кадри»)?

а) звичайно, це було б здорово

16. Чи впливає, на Вашу думку,на успішне працевлаштування той фактор, чи добре студент навчався у вузі?

17. Чи вважаєте Ви, щонаявність другої вищої освіти допоможе в працевлаштуванні?

18. Як Ви вважаєте, чи будеграти для Вас важливу роль атмосфера у Вашому майбутньому робочому колективі?

19. Які, на Вашу думку,у Вас є додаткові знання та навички, сприятливі для роботодавця?

20. Якими способами Виспробуєте переконати роботодавця в необхідності взяти на роботу саме Вас?

Тема: працевлаштування молоді

Мета дослідження: з’ясуватиситуацію в місті Самара з працевлаштуванням молоді

Завдання: надання допомоги молодізнайти своє місце на ринку праці

Об’єкт дослідження: взаємодіямолоді, яка бажає працевлаштуватися, з роботодавцем

Генеральна сукупність: жителіСамари

Вибіркова сукупність: жителіСамари від 18 до 25 років

Гіпотеза: у молоді існуютьскладнощі з працевлаштуванням

UkrBukva.net

Частина 1.Теоретические аспекти вивчення та розробки анкет по загальному психологічному практикуму

1.1 Психологічне дослідження, вимоги до організації та його основні етапи

1.2 Метод анкетування та правила складання анкет

1.3 Особливості анкетування і його види

Частина 2. Методолого — психодиагностический аналіз та інтерпретація результатів анкетування по загальному психологічному практикуму

2.1 Дослідження по зацікавленості молоді у працевлаштуванні

2.2 Дослідження з виявлення факторів перешкоджають до саморозвитку

2.3 Дослідження за визначенням факторів задоволеності роботою

Список використаної літератури

Анкетування сьогодні є найпопулярнішим методом, використовуваним не тільки в соціології, але і у всіх соціо-гуманітарних науках. У процесі освоєння професії психолога важливим є оволодіння майстерністю практичної діяльності, тому проблема вивчення особливостей анкетування є своєчасним і актуальним.

У своєму роді метод анкетування являє собою форму опитування, осуществляющегося, як правило, заочно, тобто без прямого і безпосереднього контакту інтерв’юера з респондентом. Воно доцільно у двох випадках: коли потрібно запитати велика число респондентів за відносно короткий час або респонденти повинні ретельно подумати над своїми відповідями, маючи перед очима віддрукований запитальник. Застосування анкетування для опитування численної групи респондентів, особливо з питань, які потребують глибоких роздумів, як правило, не виправдане. У такій ситуації доцільніше поговорити з респондентом з віч на віч. Для того щоб у ході анкетування можна було отримати необхідну інформацію, анкета повинна бути ретельно підготовленою. Підготовка анкети включає, перш за все, складання запитальника, в ході якого необхідно прагнути до того, щоб питання були точно сформульовані і відповідали освітньому та культурному рівню відповідає (Респонденти). Необхідно враховувати, що один і той же питання може мати вельми різний зміст у різної культурному середовищі. Слід також враховувати формулювання питань, порядок вживання слів, бо й це впливає на відповідь. Крім того, питання в запитальнику слід розташовувати не в логічній, а в психологічної послідовності, тобто таким чином, щоб вони викликали більшу увагу опитуваного і спонукали його до більш точного відповіді. p> Використовуючи основні положення, що стосуються аспектів вивчення і розробки анкет в даній роботі, нам б хотілося показати, які складнощі можуть виникнути при проведенні анкетного опитування по загальному психологічному практикуму. Вивчення даного процесу дозволить найбільш ефективно освоїти методологічні аспекти роботи психолога у різних соціальних сферах і навчитися адекватно вирішувати поставлені соціумом професійні завдання, що, безумовно, також дасть можливість зрозуміти теоретичні обгрунтування і практично реалізувати технологію професійно грамотного психологічного дослідження особистості, а також розкрити зміст і дати опис методу анкетування.

психологічний практикум анкетування

Частина 1. Теоретичні аспекти вивчення та розробки анкет по загальному психологічному практикуму

Способом одержання об’єктивних знань про навколишню дійсність, що є метою будь науки, виступає наукове дослідження. Психологічне дослідження — це спосіб наукового пізнання сутності психічних явищ та їх закономірностей. Будь-яке наукове дослідження, в тому числі і психологічне, повинно відповідати ряду строгих вимог:

1) Планування дослідження передбачає розробку логічної і хронологічній схем дослідження, що складаються з детального проектування всіх його етапів;

2) Місце проведення дослідження повинно забезпечувати ізоляцію від зовнішніх перешкод, відповідати санітарно-гігієнічним та інженерно-психологічним вимогам, тобто забезпечувати певний комфорт і нормальну робочу обстановку;

3) Технічне оснащення дослідження повинно відповідати що розв’язуються задачах, всьому ходу дослідження і рівню аналізу одержуваних результатів;

4) Підбір випробовуваних залежить від цілей конкретного дослідження і повинен забезпечувати їх якісну однорідність;

5) Інструкція для піддослідних складається на стадії планування роботи і повинна бути чіткою, короткій і однозначною;

6) Протокол дослідження повинен бути одночасно повним і цілеспрямованим (виборчим);

7) Обробка результатів дослідження включає кількісні і якісні методи аналізу отриманих у ході дослідження емпіричних даних.

Структура психологічного дослідження включає ряд обов’язкових етапів, представлених в таблиці 1.

Таблиця 1 Етапи психологічного дослідження

сторінка 1 з 7 | Наступна сторінка

Анкета — документ, текст якого складається із запитань та обмеженої кількості однозначних, несуперечливих відповідей.

Біографічна анкета застосовується під час оформлення на роботу. У формі анкети заповнюється особовий листок з обліку кадрів, характеристики, довідки.

Приклади заповнення таких документів наведені в другій частині посібника під назвою «Кадрове діловодство».

Складання анотацій

Анотація — коротка, стисла характеристика змісту книги, статті, посібника, звіту тощо.

Друкується анотація на звороті титульної сторінки. Може бути подана двома мовами: мовою видання та однією з іноземних.

Анотація допомагає в рекомендуванні та рекламуванні наступних видань, доборі та вивченні літератури з тих чи інших питань, скорочує час на ознайомлення із самою книгою.

У кінці анотації називаються категорії читачів, для яких рекомендовано анотовану книгу чи публікацію. Взірець анотації — на другій сторінці цього посібника.

Складання відгуків

Відгук — документ, в якому висловлюється обґрунтована точка зору фахівця щодо наукової та дослідницької праці.

На відміну від рецензії, відгук подається на рукописи до їх публікації і підписується безпосередньо виконавцем. Супроводжувальний лист до відгуку, якщо він подається, підписує керівник установи.

Відгук складається з назви документа, заголовка та тексту. Текст включає вступ, де дається загальне уявлення про матеріал, короткий виклад змісту праці та висновки з оцінкою, пропозиціями та критичними зауваженнями. Колективний відгук підписують фахівці, посадові особи, після чого ставиться дата.

Формуляр-зразок відгуку наведено в додатку 4.22.

Підготовка висновків

Висновок — документу, якому висловлено думку про той чи інший предмет, питання, робиться підсумок його розгляду. Надсилається установою до вищого органу для розгляду та затвердження.

У галузі науки, техніки та виробництва висновок (наприклад, на розробку агрегату) робить головна організація.

Створення комісії для винесення висновку оформляється розпорядчим документом. Реквізити документа: найменування виду документа; заголовок; текст з загальною оцінкою та конкретними зауваженнями з кожного пункту; підписи, дата, відбиток печатки.

Підписуючи висновок, уповноважені особи вказують посаду, котру вони займають.

Складання графіків відпусток

Графік відпусток складається, як правило, на рік. Містить такі реквізити: найменування організації; індекс і дата; місце видання; код, візи затвердження і погодження; найменування структурного підрозділу; текст, підпис, гриф погодження.

Текст графіка починається повідомленням, на який рік складено графік, а далі йдуть прізвища, посади співробітників та заплановані строки відпусток (місяці, числа, кількість днів, за який робочий рік, підпис працівника).

Підписується графік керівником підприємства чи його підрозділу і погоджується з профспілковим комітетом.

Підготовка довідок

Довідка документ інформаційного характеру, що описує і засвідчує факти, події з життя й діяльності окремих громадян та різні обставини діяльності установ, організацій, підприємств чи їх структурних підрозділів: про стан виконання робіт, характерні показники, підтвердження тих чи інших фактів тощо. Довідка-це службовий документ, який містить опис та підтвердження тих чи інших фактів або подій.

В документальному забезпеченні управління розрізняють внутрішні та зовнішні довідки.

Внутрішні довідки, як правило, містять узагальнені результати виконання яких-небудь службових робіт, проведення досліджень або перевірок, впровадження новітньої техніки та технологій тощо. Складаються внутрішні довідки у відповідь на запит керівництва і подаються у визначений термін.

Внутрішню довідку складає один працівник (укладач) або комісія, до складу якої може входити певна кількість працівників установи. Текст такої довідки має стосуватися одного питання службового характеру. Цей документ повинен об’єктивно розкривати стан справ, через що його складання вимагає ретельної перевірки відомостей, порівняння та аналізу одержаних даних. У ньому можуть наводитись таблиці, графіки тощо.

Стислий виклад тексту подають у заголовку, який має відповідати на питання про що? Якщо є необхідність подати інформацію з кількох не пов’язаних між собою питань, то складають відповідну кількість довідок з кожного питання. Внутрішню довідку, підготовлену комісією, оформлюють на загальному бланку організації або на чистих аркушах паперу формату А4 з відтворенням основних реквізитів бланку.

У довідці відтворюються такі реквізити; назва організації; назва виду документа; дата документа; реєстраційний індекс документа; місце складання або видання документа (вказують, якщо воно не входить до назви організації); заголовок до тексту документа; текст документа; підпис (голови та всіх інших членів комісії); відмітка про виконання документа і направлення його до справи; відмітка про наявність документа в електронній формі (вказують у разі потреби).

Довідка, складена одним працівником або керівником структурного підрозділу для подання керівникові установи чи на розгляд колегіального органу, може бути оформлена на бланку структурного підрозділу, якщо такий заведено у відповідному підрозділі, або на чистому аркуші паперу (найчастіше формату А5) з обов’язковим відтворенням реквізиту 08 «Назва структурного підрозділу організації».

Зовнішні довідки, як правило, складають з метою засвідчення якогось юридичного факту, найчастіше для підтвердження факту роботи чи навчання, розміру заробітної плати, місця проживання тощо. Видають зовнішні довідки громадянам для подання до відповідних органів — податкової інспекції, пенсійного фонду, житлово-комунального управління тощо.

Зовнішні довідки службового характеру готують для подання до сторонньої установи. Вони, зазвичай, містять узагальнені результати виконання установою певних робіт, проведення наукових досліджень або перевірок, впровадження нової техніки, інноваційних технологій й т.п..

Зовнішня довідка має особливості оформлення. Юридичної сили довідка набуває лише за наявності таких реквізитів: код установи (організації) за ЄДРПОУ; код форми документа за ДКУД; назва організації вищого рівня; назва організації; довідкові дані про організацію; назва виду документа (ДОВІДКА); дата документа; реєстраційний індекс документа; адресат (вказують місце подання довідки); текст документа; підпис; відбиток печатки; прізвище виконавця і номер його телефону (вказують уразі потреби).

Якщо зовнішня довідка стосується фінансово-матеріальних питань, то її підписує керівник установи та головний бухгалтер.

Оформлюють зовнішні довідки на загальному бланку організації або на чистих аркушах паперу.

Довідку з місця роботи, що підтверджує трудовий стаж та оплату праці працівника, складають на бланку установи формату А5 (Додаток 4.22).

Текст довідки з місця роботи починається із зазначення у називному відмінку прізвища, імені та по батькові працівника, про якого подаються відомості, далі вказують посаду та розмір заробітної плати.

Якщо довідка не містить відомостей щодо заробітної плати, то головний бухгалтер її не підписує.

Якщо зовнішню довідку оформлено на чистих аркушах паперу, то у верхньому лівому куті лицьового боку першого аркуша обов’язково проставляють відбиток кутового штампа, на якому має бути відтворено назву організації, довідкові дані про організацію та її код за ЄДРПОУ.

Крім цього, у відбитку має бути зафіксовано місце для написання дати і вихідного реєстраційного індексу. Відбиток має бути чітким і добре читатися.

Дату та реєстраційний індекс на відбитку проставляють від руки.

Текст довідки, як правило, складається з двох частин — вступної та констатуючої або лише з однієї констатуючої частини.

Констатуючу частину можна поділити на пункти; у довідці також можуть міститися таблиці.

Оскільки ситуації, з приводу яких видають довідки, є досить типовими, то для їх оформлення можна використовувати трафаретні бланки, де постійну частину тексту надруковано заздалегідь, для внесення змінних даних залишено місце.

Довідки, як і всі службові документи, підлягають обов’язковій реєстрації. Зовнішні довідки реєструють у базах даних, картках або журналах реєстрації вихідної документації. Внутрішні — в реєстраційних формах, призначених для реєстрації внутрішньої документації.

Складаючи і оформлюючи текст довідки, слід мати на увазі, що:

o дату і реєстраційний індекс довідки проставляють у день її підписання;

o внутрішні довідки реєструють окремо від зовнішніх;

o місце складання не вказують лише на зовнішніх довідках, оформлених на бланках з зазначенням довідкових даних про установу.

Крім розглянутих вище, існує багато видів довідок: аналітичні, архівні, біографічні, медичні, довідки-об’єктивки тощо.

Біографічна довідка досить поширена в органах державної влади, працівники яких є державними службовцями. Готують біографічну довідку у разі потреби (подання про призначення на посаду органом вищого рівня, присвоєння рангу державного службовця тощо) на підставі даних, що містяться в особовій справі та трудовій книжці працівника.

Текст біографічної довідки складають у вигляді анкети. Відповіді на запитання у ній мають бути стислими, але вичерпними.

Скорочення слів, пропуски і виправлення в біографічній довідці не допускаються.

Біографічну довідку складають за встановленою формою, скріплюють підписом керівника кадрової служби та печаткою.

Біографічна довідка надсилається до установи вищого рівня.

Оформляються біографічні довідки на бланках або на чистих аркушах. Вони мають такі реквізити: назва виду документа; реєстраційний індекс документа; дата документа; текст документа; підпис; відбиток печатки.

У тексті довідки, як правило, зазначається назва установи, до якої вона подається.

Доцільно розпочинати текст довідки з прізвища, імені та по батькові особи, про яку даються відомості, проставлених у називному відмінку.

Не рекомендовано вживати архаїчні звороти типу «цим повідомляємо», «справді проживає», «справді працює».

Оскільки текст довідки особистого характеру типовий, то для її складання бажано користуватися трафаретними бланками, виготовленими друкарським способом, в яких заповнюються лише окремі частини реквізитів, скажімо, так, як наведено в додатку 4.23.

Правила складання анкет

1. Короткий зміст маркетингу, суб єкти та цілі системи маркетингу, його функції та принципи.

Маркетинг – прикладна система знань, яка ставить у центр своєї орієнтації споживача та його потреби.

Ø підприємницька діяльність, яка управляє процесом просування товарів і послуг від виробника до споживача;

Ø соціальний процес, за допомогою якого прогнозується, розширюється та задовольняється попит на товари і послуги шляхом їх розробляння, просування і реалізації;

Ø набір знань і вмінь для професійних діячів ринку;

Ø наукова концепція, що передбачає комплексну систему організації виробництва і збуту продукції, зорієнтовану на задоволення потреб споживачів та отримання прибутку, на основі дослідження та прогнозування товарного ринку.

Під суб’єктами маркетинг у розуміють людей, функціональні служби та організації, які безпосередньо задіяні у процесі маркетингової діяльності або на яких вона спрямована. До них належать: виробник; кінцевий споживач; організація-споживач; спеціаліст з маркетингу; роздрібна торгівля; оптова торгівля.

Цілі маркетингу : 1.досягнення максимально великого рівня споживання; 2.досягнення максимального споживчого задоволення; 3.надання максимального широкого вибору; 4.максимальне підвищення якості життя.

Функції маркетингу спрямовані на реалізацію відповідних маркетингових цілей і за своїм змістом поділяються на дослідну (збір інформації), дійову (розробка маркетинг мікс), соціальну та регульовану.

Принципи маркетингу : 1.виробляти не те що можна виробити, а те що можна продати; 2.лише задовольняючи потреби споживача, фірма задовольняє власні потреби; 3.треба знати і розуміти не тільки те, як виробити, а й те, коли, кому і як продати; 4.любіть клієнта а не себе.

2. Концепції маркетингу, їх сутність, практичні приклади та причини еволюції.

ЕТАПИ ЕВОЛЮЦІЇ ЗАГАЛЬНОЇ КОНЦЕПЦІЇ МАРКЕТИНГУ

Концепція вдосконалення виробництва попит матимуть товари, що широко пропоновані за низькими цінами Висновок: підприємство мас спрямувати свої зусилля на вдосконалення і розвиток виробництва

Концепція вдосконалення товару попит матимуть товари високої якості з поліпшеними експлуатаційними властивостями і характеристиками Висновок: фірма постійно має вдосконалювати свій товар.

Концепція інтенсифікації комерційних зусиль попит матимуть товари, які супроводжуються значними зусиллями фірми в галузі формування попиту і стимулювання збуту Висновок: доцільно вдосконалювати способи інтенсифікації комерційних зусиль

Концепція чистого маркетингу фірми досягають своїх цілей шляхом визначення потреб і нужд цільових ринків та їх задоволення Висновок: необхідно робити все, щоб максимально забезпечити клієнтів ціновою значимістю, якістю та задоволенням еквівалентно до грошей, вкладених ними в покупку

Концепція соціально-етичного (сучасного) маркетингу фірми досягають своїх цілей шляхом визначення потреб, нужд і загальних інтересів цільових ринків та їх задоволення Висновок: необхідно робити все, щоб максимально забезпечити клієнтів ціновою значимістю, якістю та задоволенням еквівалентно до грошей, вкладених ними в покупку, ураховуючи сучасні умови — погіршення довкілля, нестача природних ресурсів, стрімке зростання населення тощо

Суть кожної концепції:

1. Концепція вдосконалення виробництва

Застосовується тоді, коли попит на товар перевищує пропозицію і необхідно збільшити виробництво та коли собівартість дуже висока і її необхідно знизити шляхом підвищення продуктивності праці. Саме такою концепцією керувався Генрі Форд щодо виробництва автомобілів, застосовуючи такий метод збільшення продуктивності прані, як конвеєр.

2. Концепція вдосконалення товару

Цю концепцію застосовують ті підприємці, які вірять, що досить вдосконалити товар — і успіх на ринку їм гарантовано. Короткозорість цієї концепції може ілюструвати сподівання підприємців заробити гроші на вдосконаленій мишоловці. Однак люди прагнуть вивести мишей, а не придбати гарну мишоловку. Це можуть бути хімічні аерозолі, спеціальні іонізатори повітря тощо.

3. Концепція інтенсифікації комерційних зусиль

Цю концепцію застосовує більшість українських підприємств, основні маркетингові зусилля яких спрямовані на просування товарів на ринок та стимулювання їх збуту.

4. Концепція чистого маркетингу

Ця концепція ґрунтується на основних постулатах маркетингу.Інколи підприємці, які, по суті, застосовують концепцію інтенсифікації комерційних зусиль, прирівнюють себе до тих, що працюють на основі концепції чистого маркетингу. Різниця полягає в тому, що під час інтенсифікації збуту підприємство орієнтується на власні нужди, а концепція маркетингу передбачає вивчення та задоволення потреб клієнтів.

5. Концепція соціально-етичного маркетингу

Це концепція сучасного маркетингу. її виникнення зумовлене тим, що погіршення довкілля, нестача природних ресурсів та загострення інших глобальних проблем людства призвели до зародження сумнівів у доцільності концепції чистого маркетингу, оскільки особисте задоволення одного споживача інколи може бути шкідливим для суспільства загалом та потім, у кінцевому підсумку, обернеться шкодою і для цього споживача також. Ця концепція дозволяє отримати позитивні результати не тільки окремим споживачам, а суспільству в цілому. Прикладом може бути благодійна діяльність поруч із реалізацією продукції, використання екологічно чистої сировини, нешкідливі технології тощо.

3. Процес управління маркетингом та характеристика кожного його етапу.

Процес управління маркетингом — це розроблений послідовний комплекс маркетингових дій, спрямованих на реалізацію маркетингових функцій та принципів, у результаті яких мають бути виявлені і задоволені потреби споживачів, а фірма повинна отримати очікуваний прибуток.

Процес управління маркетингом складається з п’яти послідовних етапів

Перший етап. Аналіз ринкових можливостей

Розпочинається цей етап із вивчення факторів маркетингового середовища та оцінки їх впливу на діяльність компанії. Після цього відбувається процес налагодження системи маркетингових досліджень та інформації. Завданням цієї системи власне є систематична оцінка факторів маркетингового середовища, передбачення динаміки впливу цих факторів на діяльність фірми і поведінку споживачів та вироблення маркетингової політики фірми відповідно до вивчених факторів.

Другий етап. Вибір цільових ринків

Розпочинається цей етап із вивчення попиту на даний товар. Після цього проводиться сегментація ринку та виявлення тих сегментів, на яких наявний попит на товар чи послуги даної фірми. Різні сегменти ринку характеризуються суттєвими відмінностями між собою. Тому для максимального задоволення потреб різних сегментів ринку потрібні різні маркетингові дії. Оскільки ресурси фірми зазвичай є обмеженими, вона не може обслуговувати одночасно багато сегментів.

Третій етап. Оцінка конкурентних позицій та вибір стратегії досягнення конкурентних переваг

Коли фірма визначилась, для кого вона працює, вона має з’ясувати, з якими конкурентами вона працюватиме на цьому ринку і яким чином намагатиметься отримати конкурентні переваги над ними. На цьому етапі проводять оцінку видів конкуренції, оцінюють власні можливості, обирають напрям досягнення конкурентних переваг і стратегію, за допомогою якої реалізовуватимуть цей напрям.

Четвертий етап. Розробка комплексу маркетингу

На четвертому етапі фірма приймає рішення щодо товарної політики (що виробляється), цінової політики (за якими цінами реалізується), збутової політики (як саме і де реалізується) та комунікаційної політики (за допомогою яких заходів формується попит і стимулюється збут). Суттєва відмінність цього етапу від усіх попередніх у тому, що він передбачає не тільки вироблення конкретних рішень, а практичну реалізацію розроблених заходів (тобто продукування товарів, фізичний продаж їх за конкретними цінами, підтримку рекламними акціями тощо).

П’ятий етап. Оцінка ефективності маркетингових заходів

Цей етап процесу управління маркетингу дозволяє відділу маркетингу з’ясувати, наскільки розроблений комплекс маркетингу дозволяє фірмі отримати очікувані результати: зіставити очікувані та реальні обсяги реалізації, рівень прибутковості, рівень конкурентоспроможності товарів і послуг. Якщо реальні показники не відповідають очікуваним, то потрібна корекція маркетинг-міксу.

4. Концепція маркетингового середовища і характеристика його складових.

Маркетингове середовище — сукупність активних суб’єктів і сил, що діють за межами фірми і впливають на можливість служби маркетингу встановлювати та підтримувати з цільовими клієнтами відносини успішного співробітництва.

Маркетингове середовище складається із мікро- та макросередовища.

Мікросередовище — сили, які мають безпосереднє відношення до самої фірми та її можливостей щодо обслуговування клієнтури (постачальники, маркетингові посередники, клієнти, конкуренти та контактні аудиторії).

Постачальники можуть впливати на діяльність фірми, оскільки вони забезпечують компанію ресурсами, необхідними для виробництва, продажу, збуту товарів чи послуг даної компанії.

Конкуренти можуть впливати на діяльність фірми, оскільки у процесі конкурентної боротьби фірма безпосередньо відповідає на дії своїх конкурентів.

Маркетингові посередники (фірми, які допомагають компанії в безпосередній реалізації маркетинг-міксу) формують імідж компанії виробника.

Клієнтура прямо впливає на інтереси фірми. Адже саме потреби клієнтів, їхні смаки, запити визначають обсяги реалізації продукції компанії.

Контактні аудиторії (будь-які групи, які виявляють реальну або потенційну зацікавленість до організації або впливають на її здатність досягати поставлених цілей) можуть сприяти або заважати фірмі в обслуговуванні ринків. Найбільш впливовими є такі контактні аудиторії:• фінансові кола;• засоби масової інформації ;• громадські групи.

Макросередовище — сили широкого соціального масштабу, які впливають на мікросередовище (фактори демографічного, економічного, природного, науково-технічного, політичного та культурного характеру).

Демографічні фактори можуть впливати на збільшення (зменшення) певного споживчого сегмента, а отже, це буде призводити до зміни рівня потреб. Аналізуючи демографічні фактори, слід ураховувати такі чинники:• рівень народжуваності;• статево-вікова структура населення;• міграція населення;• середньостатистична кількість дітей у сім’ї.

Фактори природного середовища (наприклад, дефіцит сировини, забруднення довкілля тощо) можуть впливати на формування конкурентних переваг продуктів корпорацій, що застосовують концепцію соціально-етичного маркетингу.

Науково-технічні фактори приводять до появи нових технологій. Ці технології можуть бути використані як самою фірмою, так і конкурентами, що позначиться на ринковій ситуації та попиті на виготовлену продукцію.

Політичні фактори мають вплив на діяльність фірми через законодавчі акти. В Україні діє ціла низка законодавчих актів, які регулюють діяльність у сфері маркетингу.

5. Сегментація споживачів та характеристика критеріїв сегментації споживачів.

Основною передумовою ефективної товарної, цінової, збутової та рекламної діяльності фірми є виділення більш-менш однорідних груп споживачів — сегментація ринку. Сегментом ринку називають групу споживачів, що зайняті пошуком однотипних товарів та згодні їх купити.

Процес розподілення всіх потенційних споживачів ринку будь-якого товару чи послуги на досить великі групи таким чином, щоб кожна з них мала особливі вимоги до даного товару або послуги, — називається сегментацією.

Сегментація має такі ознаки:

Сегментація застосовується виключно до споживачів (покупців) окремого виду товару чи послуги. Сегмент — це завжди якась група споживачів — покупців годинників, верстатів, консультаційних послуг, учбових програм.

Сегментування ринку споживчих товарів проводиться з урахуванням географічних, демографічних, психографічних факторів та факторів поведінки споживача.

Сегментація за географічним принципом дозволяє визначати групи споживачів за природно-кліматичними умовами.

1. Регіональна демографія — передбачає розподіл ринку з урахуванням географічних відмінностей (Крим, Закарпаття, Середня Азія, Далекий Схід).

2. Адміністративний розподіл — республіка, місто, область.

3. Чисельність та плотність населення показує чи достатньо в регіоні людей, щоб забезпечити збут та полегшити проведення маркетингової кампанії.

4. Клімат — помірно-континентальний, континентальний, субтропічний, морський.

4. Етап життєвого циклу сім Ї

5. Рівень доходів на місяць

6. Види професій

7. Рівень освіти

8. Релігійні переконання

При сегментуванні за психографічними факторами покупців розподіляють на групи:

1. За належністю до соціального класу — незаможні, середнього достатку, достатку більшого за середній рівень, високого достатку.

2. Стратифікація нашого суспільства, що враховує цей фактор, поки що тільки розробляється.

3. 2. За стилем життя — богемний, елітарний, молодіжний, спортивний.

Фактори поведінки споживача. 1. Ступінь випадковості покупки — придбання товару носить випадковий характер; звичайна покупка тощо.2. Пошук вигоди — пошук на ринку товарів високої якості; високого рівня обслуговування; нижчої ціни.

6. Сегментація споживачів та характеристика критеріїв сегментації споживачів.

ДИВИСЬ ПИТАННЯ 5

7. Конкуренція, її різновиди, методика оцінки конкурентних позицій та стратегії досягнення конкурентних переваг.

Конкуренція, її різновиди, методика оцінки конкурентних позицій та стратегії досягнення конкурентних переваг.

Конкуренція – це боротьба між продавцями товарів і почлуг за найбільш вигідні ринки збуту. Види конкуренцій: функціональна, видова, придметна, цінова.

Класифікують такі види конкуренції: функціональна, видова, предметна та цінова .

Функціональна конкуренція — конкурентна боротьба, яка виникає тоді, коли одна і та ж потреба задовольняється по-різному (різними функціональними способами).

Видова конкуренція — конкурентна боротьба, яка виникає між товарами однієї видової групи, але різного оформлення.

Предметна конкуренція — конкурентна боротьба між аналогічними товарами різних підприємств.

Цінова конкуренція — конкурентна боротьба, в результаті якої захоплення більшої частки ринку відбуватиметься в разі зниження ціни (див. приклад — кольорова вкладка).

Стратегії досягнення конкурентних переваг : стратегії наступу: 1.наступ на сильні сторони конкурента(зниження ціни, використання порівняльної реклами, надання продукції якостейякі є важливими для споживачів конкурентів); 2.наступ на слабкі сторони конкурента(заповнення вільних ніш, концентрація зусильна продуктах де аналоги конкурентів мають невисоку якість); 3.багатолановий наступ(одноразові дії: зниження ціни, підвищення інтенсивності реклами, виробництво нових товарів); 4.захоплення статегічних висот(дії багатоплановогонаступу); 5.партизанський напад(застосування вразі порушення конкурентами патентного права, належної реклами, законодавства); 6.попереджувальні дії(дії щодо створення таких конкурентних переваг, які конкуренти неможуть або побояться здійснити). Захисні стратегії: 1.зміцнення конкурентних позицій(мінімізація числа партнерів, збільшення строків гврвнтії, освоєння нових технологій); 2.захисна атака(заяви про наміри тримати високі ціни, заяви щодо упровадження нових технологій, різка і сильна реакція на слабших конкурентів). Стратегія малих і слабких конкурентів: 1.захисна стратегія(базується на зниженні собівартості); 2.стратегія агресивного захисту(зниження цін, інтенсифікація рекламних заходів); 3.стратегія негативного виходу із бізнесу(продаж та ліквідація підприємства); 4.комбіновані зусилля(застосування різних дій).

Стратегії досягення конкурентних переваг: ми кращі, ми інші, ми не гірші, ми хороші.

8. Cутність товарної політики та комплекс рішень, що слід розробити.

Маркетингова товарна політика — це комплекс заходів зі створення товарів (послуг) і управління ними для задоволення потреб споживачів і отримання підприємством прибутку.

Структура маркетингової політики:

Розробка товару (послуги) — це створення нових товарів чи послуг або модифікування (поліпшення) наявних властивостей та характеристик.

Обслуговування — це підтримування сукупності властивостей товарів (послуг), уже впроваджених на ринок.

Елімінування — це процес зняття застарілого продукту з ринку.

Метою товарної політики маркетингу є забезпечення прийняття таких рішень: — створення нових товарів (властивості, дизайн, марочна назва, упаковка, сервіс, гарантії, тощо);

— напрямів модифікації та модернізації товарів;

— щодо удосконалення товарного асортименту та товарної номенклатури (ширина, глибина, насиченість, гармонійність);

— припинення випуску товарів.

9. Концепція ЖЦТ. Характеристика кожної стадії та нестандартних моделей.

Під життєвим циклом товару в маркетингу мають на увазі таке: 1) кожен товар має обмежене життя на ринку; 2) продаж товару проходить різні стадії, кожна з яких зумовлює необхідність застосування різних маркетингових заходів та прийомів; 3) прибуток від реалізації продукції та обсяги збуту на різних стадіях життєвого циклу продукції різні — вони зростають або зменшуються залежно від етапу життєвого циклу, на якому перебуває дана продукція. За часовою орієнтацією, життєвий цикл товарів та послуг — це період, протягом якого товар перебуває на ринку.

Життєвому циклу продукції передує процес розробки нового товару. Коли ж цей товар упроваджується на ринок, власне й розпочинається його життєвий цикл. Тому можна виділити чотири етапи, або стадії, життєвого циклу продукції — упровадження, зростання, зрілість та спад

Упровадження — стадія життєвого циклу продукції, коли відбувається поява товару на ринку і поступово збільшуються обсяги його реалізації.

Зростання — стадія життєвого циклу продукції, яка характеризується швидким визнанням товару на ринку і помітним збільшенням прибутку від його реалізації.

Зрілість — стадія життєвого циклу продукції, коли відбувається поступове уповільнення темпів зростання продажу, оскільки товар уже дістав визнання більшості покупців.

Спад — стадія життєвого циклу продукції, у період якої спостерігається різке зниження обсягу продажу і прибутку внаслідок падіння попиту на товар.

Різні стадії життєвого циклу продукції характеризуються різною величиною попиту, а відповідно, як наслідок, і різною величиною обсягів реалізації продукції.

10. Цілі ціноутворення та характеристика факторів впливу на цінову політику.

Цілі ціноутворення: орієнтація на збут, орієнтація на прибуток, орієнтація на існуючий стан справ. Фактори впливу на цінову політику: підприємство(маркетингові цілі, ЖЦП, портфель продукції, позиціонування, витрати), ринок(конкурентні ціни), середовище(обміний курс, податки та збори, законодавство), покупець(попит та його властивості від ціни).

11. Процес позиціонування та репозиціонування. Характеристика стратегій та передумов до їх застосування.

Позиціонуваня – це створення та збереження за п-вом особливого місця на ринку. (графічне місце позиціонування – вибір цільового місця де фірма хоче конкорувати, конкурентна перевага позиціонування – вибір способів отримання конкурентних переваг, тобто як фірма збирається конкорувати). Фактори успішного позиціонування: якість, послідовність, правдивість, конкурентноспроможність.

Репозиціонування – це процес зміни цільвих ринків або конкурентної переваги. Стратегії репозиціонування: іміджу, товару, відчутне, невідчутне.

12. Різновиди маркетингових досліджень. Їх характеристика та передумови для застосування.

Маркетингове дослідження – це безпосередній процес збору , опрацювання та комплексного аналізу інформації про фактори маркетингового середовища з метою вироблення ефективних стратегічних і поточних рішень щодо формування конкурентних переваг окреми продуктів та п-ва вцілому. Кількісні методи дослідження передбачають збір інформації від респондентів, але для її достовірності вибірка повинна бути представлена репрезетивною кількістю(опитування, анкетування). Якісні методи дослідженняпередбачають збір та інтерпретацію інформації шляхом спостереження за тим, що люди роблять говорять(експеремент, спостереження, фокус-група, асоціативні методи).

13. Різновиди анкетних запитань та особливості представлення результатів дослідження за цими питаннями.

Анкети та опитувальники в широкому сенсі є систему питань, об’єднаних спільними темою, дослідницьким задумом і спрямованих на виявлення кількісних і якісних характеристик об’єкта аналізу (в маркетингу — конкретно групи споживачів).

Основа будь анкети або опитувальника — питання, які можна класифікувати:

За змістом (про реакцію споживача на даний продукт, його окремі параметри, на рівень і форму обслуговування, на імідж фірми тощо);

За формою (відкриті й закриті, прямі й непрямі);

По функції (основні, допоміжні).

Закритий питання — той, на який в анкеті наводиться повний набір варіантів відповідей.

Відкрите питання не нав’язує споживачеві конкретний варіант відповіді. Після запитання зазвичай залишається кілька порожніх рядків, в яких, як передбачається, споживач викладе свою точку зору (але при цьому потрібно бути готовим до того, що на частину питань ви отримаєте формальну відповідь або не отримаєте його зовсім).

Основні питання — це ті, які спрямовані на збір інформації про зміст об’єкта дослідження. Допоміжні (неосновні) — на перевірку щирості відповідей (це так звані питання-фільтри). Є певні правила складання анкет.

Насамперед це стосується порядку розміщення блоків питань у них. На самому початку анкети йдуть найбільш прості і нейтральні за змістом питання.

Потім йдуть складніші питання, що стосуються вже безпосередньо змісту аналізу:

• місце (вид торгової точки) придбання продукту;

• досвід придбання даного продукту (перший раз, для заміни старого);

• джерела інформації (реклами), які вплинули на рішення споживача придбати даний продукт;

• які інші продукти передбачається використовувати разом з даним продуктом;

• які три-чотири головних параметри продукту найбільш сподобалися.

В кінці анкети містяться питання про особу опитуваного:

• вік та соціальний статус покупця;

• професія і кваліфікаційний рівень;

• рівень сімейного доходу;

• реквізити та контактні дані.

Анкетування є найбільш поширеним способом опитування в маркетингу. Його перевага полягає в тому, що в результаті обробки відповідей може бути отримана кількісна, статистична характеристика досліджуваного явища, можуть бути виявлені і змодельовані причинно-наслідкові зв’язки.

Перевага цього методу полягає в тому, що реєстратор має можливість уточнити відповідь, виключити ймовірність невірного тлумачення питання. Проте ця форма анкетування дорога і трудомістка. Більш дешевої та швидкої є інша форма анкетування-письмова (кореспондентський спосіб), яка передбачає, що бланк анкети заповнюється самим респондентом. Анкета розсилається поштою, розноситься кур’єрами, іноді публікується в засобах інформації. Як видно, цей спосіб також вимагає чималих витрат. Правила складання анкет

При розробці анкети можуть використовуватися наступні рекомендації:

1) формулювання питань повинна бути конкретною, ясною і однозначною;

2) анкета повинна бути лаконічною і містити оптимальну кількість питань;

3) анкета не повинна містити зайвих питань,

4) у тексті анкети повинна використовуватися загальновизнана термінологія;

5) всі питання повинні бути згруповані у певні блоки відповідно до логіки дослідження;

6) анкета не повинна бути монотонної, навіювати нудьгу і викликати втому;

7) в анкеті необхідно використовувати контрольні питання для перевірки послідовності опитуваних у відповідях;

8) важкі й особисті питання містяться в кінці анкети.

14. Характеристика стратегій ціноутоврення та приклади їх застосування на практиці.

Основні підходи до формування маркетингових стратегій ціноутворення, якими може скористатися керівництво фірми:

• встановлення ціни на новий товар;

• встановлення цін на наявні товари й послуги;

• ціноутворення в межах товарної номенклатури;

• встановлення цін за географічним принципом;

• встановлення цін зі знижками і зарахуваннями;

• встановлення цін для стимулювання збуту;

• встановлення дискримінаційних цін.

Маркетингові стратегії встановлення ціни на новий товар

1. «Збирання вершків» — встановлення високої ціни від початку просування на ринок нового або вдосконаленого продукту.

2. Упровадження продукту на ринок — встановлення нижчої ціни, ніж на аналогічні товари на ринку.

3. «Психологічні ціни» — дещо нижчі від певної суми (наприклад, 99 грн); така ціна створює у споживача психологічне враження нижчої ціни.

4. Лідерство на ринку або в галузі — встановлюється відповідно до ціни, запропонованої головними конкурентами на ринку, — переважно провідною фірмою галузі.

5. Ціни з відшкодуванням витрат виробництва — встановлюються з урахуванням фактичних витрат на виробництво продукції й середньої норми прибутку на ринку або в галузі.

6. Престижні ціни — встановлюються на вироби найвищої якості, що мають особливі, неперевершені властивості.

Маркетингові стратегії встановлення ціни на наявні на ринку товари та послуги

1. Змінно-спадна ціна на вироби та послуги — встановлюється залежно від співвідношення попиту й пропозиції, поступово знижуючись при насиченні ринку.

2. Довгострокова ціна — така, що тривалий час майже не змінюється.

3. Ціна споживчого сегмента ринку — ціна на приблизно однакові види виробів і послуг, що реалізуються різним групам споживачів (залежно від сегментування конкретного ринку за споживачами).

4. Еластична ціна — встановлюється залежно від зміни співвідношення між попитом і пропозицією.

5. Переважна ціна — передбачає певне зниження цін на свої вироби фірмою, яка домінує на ринку і може забезпечити значне зниження витрат виробництва за рахунок збільшення обсягів збуту й економії на витратах, пов’язаних з реалізацією продукції.

6. Ціна на знятий з виробництва виріб, випуск якого вже припинено.

7. Ціна, що встановлюється нижчою, ніжу більшості фірм на ринку.

8. Договірна ціна — встановлюється на спеціально вибрані види виробів або на певні групи виробів однієї чи кількох фірм і гарантує значні знижки порівняно зі звичайною ціною на однакові вироби при виконанні споживачами певних умов під час купівлі товару.

Маркетингові стратегії ціноутворення в межах товарної номенклатури

1 .Встановлення цін у межах товарного асортименту. 2. Встановлення ціни на товари, що доповнюють основний. 3. Встановлення цін на обов’язкові компоненти товару. 4. Встановлення цін на побічні продукти виробництва.

Маркетингові стратегії за географічним принципом

Такі стратегії передбачають прийняття рішення про встановлення фірмою різних цін для споживачів у різних регіонах країни. Доставка товарів клієнтам, які перебувають на певній відстані, обходиться фірмі дорожче, ніж доставка найближчим клієнтам. Найчастіше використовують такі варіанти встановлення цін:

1. Встановлення ціни FOB у місці вироблення товару. 2. Встановлення єдиної ціни із зарахуванням до неї витрат на доставку. Цю стратегію застосовують на противагу FOB. 3. Встановлення зональних цін. Цей метод є середнім між встановленням ціни FOB і єдиної ціни з урахуванням витрат, пов’язаних з доставкою товарів. 4. Встановлення цін стосовно базисного пункту.5. Встановлення цін з прийняттям на себе витрат щодо доставки.

15. Моделі та методи ціноутворення. Характеристика, формули та передумови для застосування на практиці

– модель ціноутворення, що базується на витратах виробництва;

– модель ціноутворення, що базується на попиті;

– модель ціноутворення, що базується на конкуренції.

Використання будь-якої з цих моделей передбачає урахування факторів, які покладено в основу двох інших моделей. Так, якщо використано витратну модель, визначену ціну на товар доцільно скоригувати з урахуванням ринкового попиту на цей товар і цін на товари конкурентів.

Кожна модель містить конкретні методи ціноутворення. Розглянемо найбільш поширеніші з них.

Цей найпоширеніший метод ціноутворення належить до витратної моделі. Згідно з цим методом ціну товару визначають додаванням до витрат на його виробництво і збут певної надбавки.

Існує два способи визначення цієї надбавки і внесення її у ціну товару.

1) Розрахунок здійснюють, виходячи із собівартості продукції:

де S — собівартість товару; Нцп – надбавка у відсотках до ціни продажу.

2) Розрахунок роблять, виходячи з бажаного доходу з обороту (ціни продажу):

І все ж даний метод дуже популярний з огляду на декілька причин:

– по-перше, він простий у використанні, адже фірма значно більше знає про власні витрати, ніж про ринковий попит;

– по-друге, якщо всі виробники галузі застосовують саме цей метод, то ціни на їх товари будуть близькими, і цінова конкуренція не набуде жорстких форм;

– по-третє, багато виробників і споживачів вважає, що метод середніх надбавок найбільш коректний і не дає можливості кожній із сторін збагачуватись за рахунок іншої.

Найбільшого ефекту від використання цього методу можна очікувати, якщо брати середні надбавки по галузі лише за орієнтир, а далі ціну коригувати з урахуванням кон’юнктури конкретного ринку.

Метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал.

Він також належить до витратної моделі ціноутворення. Фірма прагне встановити таку ціну, яка дасть їй змогу покрити всі витрати й отримати заплановану норму прибутку на інвестований капітал.

Ціну розраховують за формулою:

де S – собівартість одиниці продукції; Нпр — запланована норма прибутку на інвестований капітал у відсотках; Кінв — величина інвестованого капіталу; Nпл — запланований обсяг виробництва і збуту продукції.

Метод максимізації поточного прибутку.

Належить він до другої моделі ціноутворення — моделі, що базується на ринковому попиті на товар.

Оскільки згідно із законом попиту зниження ціни на товар збільшує попит на нього (обсяг його збуту) і навпаки, фірма хоче знайти таку точку ціни на кривій попиту, яка забезпечить максимальний прибуток у найближчій перспективі.

Даний метод доцільно використовувати для товарів із доволі високою еластичністю попиту по ціні. Математична модель цієї задачі має вигляд:

П = [Ц × N — (F + V × N)] — max,

де П — прибуток фірми; Ц — ціна товару; N — обсяг його збуту; F — постійні витрати фірми за певний період; V — змінні витрати на одиницю продукції.

Найскладнішим при використанні даного методу є встановлення залежності між ціною товару і попитом на нього (обсягом його збуту).

Цей своєрідний метод ринкового ціноутворення базується на попиті, тобто належить до другої цінової моделі.

Споживачі змагаються між собою за право купівлі якогось унікального товару (найчастіше це предмети антикваріату, твори мистецтва тощо). Ціну визначає попит на товар, сила бажання придбати його. Аукціон можна проводити у двох формах:

1. Звичайний аукціон, коли виграє той покупець, який у відкритому змаганні

запропонував найвищу ціну.

2. Так званий «Veiling» (зворотний аукціон), який проходить ніби згори вниз. Призначену максимальну ціну поступово знижують через рівні проміжки часу. Товар отримує той, хто озветься першим. Цей метод пов’язаний з великою невизначеністю і напруженням, оскільки жоден із покупців не знає, при якому рівні ціни зголоситься інший і придбає товар.

Метод ціноутворення на основі рівня поточних цін.

Цей метод належить до конкурентної моделі ціноутворення. Його широко застосовують на олігопольних ринках металу, паперу, мінеральних добрив тощо, де коливання цін на однорідні товари незначні. У такій ситуації фірми орієнтуються передусім не на власні витрати чи попит, а на ціни конкурентів.

Цей метод ціноутворення має популярність. У тих випадках, коли еластичність попиту складно виміряти, фірмам здається, що рівень поточних цін ніби втілює колективну мудрість галузі, є запорукою справедливої норми прибутку і дає змогу зберігати ринкову рівновагу.

Метод визначення ціни за рівнем конкурентоспроможності товару.

Цей метод також належить до конкурентної моделі ціноутворення. Якщо фірма розробила новий товар із певними технічними та економічними параметрами, кращими чи гіршими за аналогічні параметри товару свого основного ринкового конкурента, то вона може встановлювати ціну з урахуванням інтегрального показника конкурентоспроможності.

Метод встановлення ціни на підставі торгів.

Це ще один своєрідний метод конкурентного ціноутворення. Покупець (замовник) оголошує конкурс на виробництво складного товару із заздалегідь визначеними параметрами, масштабну науково-дослідну розробку, будівництво певного об’єкта тощо.

Одержавши і порівнявши пропозиції, замовник підписує контракт із виробником (продавцем), який пропонує найвигідніші умови.

Для організації торгів замовник створює тендерний комітет, який готує документацію, проводить торги, аналізує і оцінює пропозиції — оферти, надані учасниками торгів.

Торги можуть бути відкриті або закриті. Відкриті торги проводять, як звичайно, для порівняно нескладних проектів, у здійсненні яких захоче взяти участь багато фірм. Умови проведення конкурсів публікують у пресі.

16. Характеристика процесу формування збутової стратегії підприємства.

Збутова політика кожного підприємства має вирішити окреслені проблеми, Тому збутова політика в сучасному розумінні складається з трьох частин:

• план збуту та формування каналів розподілу (підприємства мають визначитися, який обсяг продукції слід продавати та через які канали розподілу);

• логістика (фізичний процес доставки продукту покупцеві, разом з інформаційними потоками, що мають забезпечити його ефективність);

• обслуговування покупців (включає всі аспекти відносин між продавцем і покупцями, до яких входить стабільний час виконання замовлення, ефективний зв’язок і постійна наявність продукту).

Н а формування збутової стратегії підприємства впливає багато факторів.

Найважливіші серед них:

• продукція та послуги, які виробляє підприємство;

• мікросередовище підприємства (його цілі та ресурси — фінансові, технологічні, технічні, людські тощо);

• споживчі аудиторії (їх потреби, смаки та уподобання);

Збутова політика підприємства має бути побудована таким чином, щоб забезпечити підприємству найкращі конкурентні позиції на ринку а найоптимальнішого розміру витрат. Зростання рівня конкуренції на сучасному ринку приводить до того, що підприємства мають вирішити п’ять основних проблем збуту завдяки власній збутовій політиці

17. Порівняльна характеристика переваг та недоліків прямого і непрямого методів збуту.

Переваги та недоліки прямого методу збуту

Прямий метод розподілу

· Підприємство відстежує весь процес руху товару до кінцевою споживача

· Підприємство підтримує зворотний зв’язок із споживачами через власний збутовий персонал

· Підприємство отримує можливість прямого впливу на кожного споживача

· Нфективна політика розподілу зменшує потребу інформаційної реклами

· Збутовий персонал фірми є джерелом компанії для збору достовірної маркетингової інформації, що мінімізує витрати на маркетингові дослідження

· Споживча аудиторія отримує можливість торгуватися щодо ціни

· Реалізація прямого методу збуту потребує значних капіталовкладень

· Особистий продаж та відкриття торговельних точок є ефективним за розгалуженої системи розподілу. А це пов’язано з необхідністю вивчення кожного сегмента ринку, тобто приховує певні ризики та небезпеки лпя підприємства

· Збільшуються витрати на маркетингові дослідження, які пов’язані з вивченням ринку

· Підприємство потрапляє в певну залежність від власного збутового персоналу, тому необхідно весь час удосконалювати їх майстерність, проводити навчання, що пов язано з додатковими витратами

Непрямий метод розподілу

· Підприємство Виробник делегує ризик посередникам під час виходу та освоєння нових ринків збуту

· Підприємство отримує можливість сконцентрувати свої зусилля на виробництві, не розпорошуючись на інші сфери діяльності

· Підприємство отримує можливість бути присутнім на різних сегментах ринку, не затрачаючи при цьому значних коштів та часу на їх освоєння

· Втрачений певною мірою контроль за рухом товару не дає підприємству можливості відстежуватн рівень задоволеності потреб споживачів

· Відсутній зворотний зв’язок зі споживачами. Підприємство не може швидко відповісти на рекламації споживачів

· Рух товарів через посередницькі канали на основі закону деформації інформаційного потоку може супроводжуватися певними «непорозуміннями» щодо властивостей. характеристик іа переваг продукції

18. Характеристика комбінованого методу збуту. Його переваги у співставленні із прямим і побічним методом збуту.

Комбінований метод збуту передбачає поєднання прямого та непрямого методів. Тобто виробник може формувати власну збутову мережу, але не відмовлятися при цьому від послуг посередників і на певних ринках бути присутнім за допомогою агенцій, представників, дистриб’юторів тощо.

В Україні відома торгова марка «Світоч» використовує саме такий метод збуту. З одного боку, продукцію «Світоч» продають у спеціалізо­ваних магазинах, однак з іншого — вона широко представлена в різних закладах торгівлі, громадського харчування тощо.

19. Канали розподілу, функції, структура.

Канал розподілу — це сукупність фірм чи окремих працівників, які приймають на себе чи допомагають передати іншому право власності на конкретний товар чи послугу на їх шляху від виробника до споживача.

Функції каналів розподілу:

1. Узгодження потреб виробників та споживачів. Виробники переважно випускають обмежений асортимент товарів у великих кількостях, у той час як споживачам потрібен широкий асортимент товарів в обмеженому обсязі. У функції каналів розподілу входить вирішення цього протиріччя. Виконання цієї функції полягає в тому, що посередники, які отримують товар від виробника, повинні роздробити його на дрібні партії та передати роздрібним торговцям.

2. Підвищення ефективності розподілу. Торговельні посередники можуть підвищити ефективність розподілу продукції шляхом зниження числа операцій і створення більших партій для транспортування товару.

3. Підвищення рівня доступності товару. Процеси виробництва та споживання часто виявляються розділеними як у просторі, так і в часі. Тому за допомогою посередників відбувається подолання цього розриву. Просторовий розрив пов’язаний із географічним розмежуванням виробників і споживачів продукції. Наприклад, продукція, вироблена в Європі, завдяки праці посередників потрапляє до українських споживачів. Розрив у часі виникає через те, що виробники парфумерної компанії працюють і виробляють продукцію з понеділка по п’ятницю, а в споживача може виникнути потреба в цих засобах у неділю. Робота посередників (у цьому разі магазинів) дозволяє подолати цей розрив.

4. Надання спеціалізованих послуг. Посередники часто надають споживачам спеціалізовані послуги, які не можуть бути виконані виробниками (через брак ресурсів або з інших причин).

За своєю структурою канали розподілу можуть складатися з різної кількості посередників. Тому говорять про різно-рівневі канали розподілу.

Канал нульового рівня (або відсутність каналів розподілу) передбачає прямий зв’язок виробника зі споживачем, тобто здійснення прямого методу збуту.Непрямий метод збуту може реалізовуватися за допомогою різних посередників і використання одно-, дво- та трирівневого каналів розподілу.

Канал нульового рівня не передбачає наявності посередника підчас руху товару від виробника до споживача. Канал нульового рівня ілюструє прямий метод збуту.

Однорівневий канал розподілу властивий для підприємств-виробників, які реалізують свою продукцію кінцевому споживачеві через підприємства роздрібної торгівлі. Цей канал розподілу маркето-логи вважають найвигіднішим для споживачів, оскільки вони можуть без обмежень та додаткових зусиль придбати цей товар за ціною, яка позбавлена додаткових надбавок (у зв’язку з наявністю лише одного посередника, а не декількох). Цей вид каналу розподілу набув особливої популярності в Європі в 1990-х роках завдяки функціонуванню супермаркетів. Супермаркети звичайно встановлюють прямий зв’язок із виробниками, уникаючи посередників. Таким чином, відпускна ціна товарів для кінцевих споживачів стає нижчою, а виробник отримує можливість продати велику партію продукції. В Україні прикладом дії однорівневого каналу розподілу може бути діяльність гуртівень, які закуповують великі партії продукції безпосередньо у виробників з їх подальшим продажем кінцевим споживчим аудиторіям.

Дворівневий канал розподілу. Більшість підприємств пропонують для продажу обмежену кількість товарів різних торгових марок. Тому таким роздрібним торговцям економічно вигідно користуватися послугами оптовиків. У свою чергу, оптові торговці закуповують великі партії товару у виробника, а потім пропонують їх різним роздрібним підприємствам торгівлі. Роздрібні торговці переважно співпрацюють із декількома оптовиками, оскільки закуповують продукцію багатьох торгових марок. Небезпека такої системи збуту загрожує оптовим торговцям. Роздрібні підприємства торгівлі, що діють у межах одного ринку з виробником, можуть особисто встановити з ним контакт. Такі дії усувають із ланцюга розподілу оптовиків.

Трирівневий канал розподілу властивий для підприємств-ви-робників, які не збираються особисто планувати збут у різних регіонах, а делегують ці повноваження посередникам. Тоді великі оптові компанії особисто знаходять дрібних оптовиків у регіонах, які, у свою чергу, розподіляють товар між роздрібними торговцями.

20. Стратегія побудови каналу розподілу та управління каналом розподілу

Стратегія побудови каналу розподілу :

Вибір каналу розподілу відбувається під впливом декількох факторів: ринкових,фактори компанії-виробника, фактори, що пов ‘язані з товаром та його характеристиками і властивостями, конкурентні фактори

Друга складова стратегії побудови каналу розподілу — вибір інтенсивності розподілу. Тут існують три широкі можливості для вибору: інтенсивний, вибірковий та ексклюзивний розподіли.

Остання складова стратегії побудови каналу розподілу — прийняття рішення про рівень інтеграції каналу розподілу. Залежно від можливостей виробника збут може відбуватися через горизонтальну або вертикальну маркетингову систему.

Управління каналом розподілу : 1. Вибір каналу розподілу(вибір каналу з огляду на: метод збуту товару, канал розподілу товару, інтенсивність розподілу, рівень інтеграції розподілу); 2. Мотивація учасників каналу розподілу(грошова винагорода, ексклюзивна робота на визначеній території, забезпечення ресурсної допомоги, створення надійних робочих взаємовідносин); 3. Навчання учасників каналу розподілу; 4. Оцінка роботи учасників каналу розподілу; 5. Управління конфліктами всередині каналу розподілу.

21. Логістика збуту та передумови до її застосування в Україні

Логістика — це процес управління рухом продукції з моменту її виготовлення виробником ідо моменту її доставки споживачеві. При цьому слід брати до уваги перехід права власності на товар (виробник — посередник — споживач) та сплату ними грошових коштів.

Логістика (хоча й має глибоке історичне коріння) — доволі молода наука. Діяльність у галузі логістики має кінцеву мету, яка отримала назву «сім правил логістики»: 1. Вантаж— необхідний товар.2. Якість — необхідної якості. 3. Кількість — у необхідній кількості. 4. Час — має бути доставлений в необхідний час. 5. Місце — у необхідне місце. 6. Споживач—для відповідного споживача. 7. Витрати — з мінімальними витратами.

22. Місце комунікацій в комплексі маркетингу. Їх характеристика та особливості

Маркетингові комунікації — діяльність підприємства, спрямована на інформування, переконання і нагадування цільовій аудиторії про свої товари, стимулювання їх збуту, створення позитивного іміджу фірми у суспільстві та налагоджування тісних взаємовигідних партнерських стосунків між підприємством і громадськістю, а також оцінювання ринкової ситуації через зворотний інформаційний потік з метою адаптації цілей фірми до ситуації, яка склалася. Виділяють шість основних інструментів маркетингових комунікацій: Реклама — будь-яка платна неперсоніфікована форма інформаційного впливу на споживача з метою формування мотивів купівлі товарів. Персональний продаж — будь-яка платна форма усного представлення товару в процесі бесіди з одним або кількома потенційними покупцями під час його продажу з метою формування мотивів купівлі певного товару та партнерами з метою можливого укладання угод про подальше співробітництво. Стимулювання збуту — короткочасні платні примусові заходи заохочення цільової аудиторії до купівлі товару та плідного співробітництва. Пропаганда — будь-яка безкоштовна, добровільна особиста форма інформаційного впливу на громадськість з метою її інформування про фірму, її діяльність та товари, що вона випускає. Паблік рилейшнз — будь-яка платна форма особистого чи неосо-бистого інформаційного впливу на громадськість з метою формування позитивного її ставлення до фірми, її діяльності та товарів, що вона випускає, з допомогою засобів масової інформації. Директ-маркетинг — будь-яка платна форма особистого інформаційного впливу на споживача та партнерів через адресні звернення з метою формування мотивів купівлі певних товарів, довгострокових взаємовигідних партнерських стосунків та залучення їх до діалогового режиму.

23. Характеристика процесу розробки рекламної кампанії та її етапів

Процес розробки рекламної кампанії : 1. Визначення цілей і завдань рекламної кампанії; 2. Розробка рекламних звернень; 3. Вибір стратегії і тактики поширення рекламних звернень; 4. Контроль та оцінка ефективності рекламної компанії.

На етапі визначення цілей та завдань реклами підприємство складає план рекламної кампанії, який має містити такі складові: • вступна частина (у ній формулюють мету і завдання рекламної кампанії; рекламну стратегію і тактику; складають обмеження кошторису витрат на рекламу); • поточне ринкове становище фірми та її продукції • рекламна стратегія • тактика реклами • бюджет рекламної кампанії • очікувана ефективність реклами

На етапі розробки рекламних звернень маркетологи повинні: а) створити рекламне звернення; б) обрати комплекс прийомів реклами, які будуть використані під час проведення рекламної кампанії.

Етап вибору стратеги і тактики поширення інформації полягає в розробці таких рішень: • формування переліку засобів реклами, що будуть застосовані; • складання медіа-плану поширення інформації відповідно до обраних напрямів.

Завершальним етапом розроблення рекламної кампанії є контроль та оцінка ефективності реклами. Оцінку ефективності можна виконувати до, підчас і після проведення рекламної кампанії.

24. Види реклами та ефективність її різновидів.

Реклама «в кожний дім», «директ-мейл». Р еклама, поширювана за принципом «в кожний дім», має певні переваги: не потрібні конверти, не потрібно надписувати адресу, вкладати відправлення і оплачувати поштові витрати, а точну дату доставки можна сумістити за часом з проведенням пропагандистської програми. Рекламні листівки спрацьовують найбільш ефективно, коли їх розповсюдження є частиною комплексної програми. Недолік- «макулатурність».

Зовнішня реклама та реклама на транспорті

До даного виду реклами відносяться: щитові і панельні конструкції; місця на зовнішніх і внутрішніх поверхнях будь-якого виду транспорту; спеціально виділені місця на залізничних вокзалах, критих автобусних зупинках, в аеропортах тощо; на суспільних об’єктах або устаткуванні, включаючи скляні короби; електричні світлові написи; вивіски магазинів. зовнішня реклама може нести виключно інформаційний характер, в основному така реклама розміщується в місцях, де у публіки цілком достатньо часу, щоб прочитати текст.

Особливості даних каналів реклами:

· Зовнішня реклама: гнучкість, висока частота повторних контактів, невисока вартість, слаба конкуренція, але відсутність вибірковості аудиторії, обмеження творчого характеру.

· Реклама на транспорті: низька вартість, висока частота повторних контактів, гнучкість, слаба конкуренція; але мала вибірковість аудиторії, стислість рекламного контакту.

Телевізійні оголошення включають зображення, звук, рух, колір і тому надають на рекламну аудиторію значно більшу дію, ніж оголошення в інших засобах масової інформації. Недолік -під час її трансляції увага потенційного споживача повинна бути зосереджений на екрані, в іншому випадку рекламний обіг не буде сприйнятий.

Для досягнення ефекту в області телереклами, необхідно:

· привернути увагу глядача треба в перші п’ять секунд, інакше інтерес пропаде;

· телерекламу краще побудувати так, щоб вона не примушувала думати, а допомагала відразу сприйняти її суть;

· сюжет краще побудувати не навкруги неживого предмету, а навкруги людини, що користується ним;

· не треба багатослівності — кожне слово повинне працювати.

переваги і недоліки телебачення складають: дія на відчуття поєднанням зображення звуку, кольору, руху; масовість, високий ступінь залучення уваги; але висока вартість, перевантаженість рекламою, скороминущість рекламного контакту, менша вибірковість аудиторії.

Реклама по радіо

Радіореклама оперативна і має невисоку вартість. Разом з тим в процесі сприйняття рекламного обігу, трансльованого по радіо, не бере участь зір через яке людина одержує до 90% інформації. Крім того, радіореклама ускладнює встановлення двосторонніх комунікацій із споживачем. Часто немає під рукою ручки, олівця, паперу, щоб записати передані в оголошенні дані. особливості радіореклами можна описати як: масовість, низька вартість, висока географічна і демографічна вибірковість; але дія тільки звуком, стислість рекламного контакту, більш низька, ніж у телебачення, ступінь залучення уваги.

Реклама у пресі

Реклама в газетах дешевше телевізійної. Разом з тим якість відтворення рекламних оригіналів в газетах, як правило, невисока. Звідси розміщені в них рекламні оголошення, як правило, менш привабливі, і кожне видання має одночасно багато таких оголошень, у зв’язку з чим дія будь-якого з них окремо знижується. собливість преси — це: оперативність, масовість, гнучкість, широке визнання, висока достовірність; але короткочасність існування, низька якість поліграфічного виконання, мала аудиторія «вторинних читачів».

25. C тимулювання збуту, різновиди, призначення, приклади.

Стимулювання збут у являє собою сукупність заходів, що спонукають споживачів чи торгівлю купувати ті чи інші товари. Прикладами таких стимулів можуть служити відшкодування витрат і роздавання подарунків.

Останнім часом спостерігаємо тенденцію розвитку заходів із стимулювання збуту. Це пояснюється низкою факторів.

1. Зростання витрат на рекламу і засилля реклами в засобах масової інформації .

2. Діяльність конкурентів .

3. Можливість проводити виміри ефективності заходів . Вплив стимулювання збуту на обсяги збуту легше виміряти, аніж вплив реклами.

4. Наявність великої кількості «азартних» споживачів .

Для ринку України характерна наявність

Стимулювання збуту може бути зорієнтоване або на споживача, або на торгівлю.

Найбільш стандартним способом стимулювання збуту є зниження цін. При цьому в торговельних точках наголошують на тому, що проводиться акція, встановлюється спеціальна ціна.

Стимулюючі упаковки широко використовують різні виробники. Наприклад, компанія «Проктер енд Гембл» випустила більшу упаковку засобу для чищення поверхонь «Comet» і представляє це так: «додаткові 150 г безкоштовно». Оскільки ціна в такому випадку не знижується, компанії менше ризикують щодо девальвації іміджу торгової марки.

Преміальний товар може бути пропонований виробником як подарунок у разі купівлі іншого товару. Досить популярним методом стимулювання збуту за кордоном є використання купонів, які розміщують на упаковці товару. Якщо споживач виріже цей купон і захоче знову придбати аналогічну продукцію, після пред’явлення цього купона йому надають відповідну знижку.

Безкоштовні взірці товарів , що їх пропонують споживачам для випробовування нового товару, дуже добре виправдовують себе щодо стимулювання продажу якісного товару.

Одним із найбільш популярних способів стимулювання збуту в Україні є можливість отримання споживачами призів. Це акції, які пов’язані з різними конкурсами, лотереями тощо. Щоб узяти участь у таких акціях, треба купити певну кількість акційного товару.

Ще одним способом стимулювання збуту є видача карток постійних клієнтів. Ці картки дають можливість споживачам купувати товари за нижчими цінами.

Головне завдання будь-якої кампанії зі стимулювання збуту — додати товарові додаткової цінності, що заохочує клієнта робити покупки.

26. Мерчандайзинг, характеристика та передумови та застосування

Мерчандайзинг — це інструмент просування товарів у точці продажу шляхом створення в магазині атмосфери, що сприяє купівлі.

Маркетингові дослідження дають підстави стверджувати, що приблизно третина всіх покупок, які здійснюють різні споживачі, є спонтанними. Тобто рішення про купівлю цих товарів приймається безпосередньо в місці роздрібної торгівлі під впливом конкретної ситуації. Саме цей факт зумовив розвиток нового виду комунікації -мерчандайзингу.

У середньому кожна людина проводить у супермаркеті приблизно 20-30 хв., за цей час їй упадають у вічі близько 15 000 предметів. Приблизно 30% товарів, придбаних кожною людиною в супермаркеті, — це «імпульсивні» покупки. Отже, за допомогою системи мерчандайзингу реалізуються засоби впливу на споживчу поведінку шляхом представлення:

• у потрібному місці та оточенні;

• у необхідній кількості;

• у гармонійній сукупності асортименту;

• при доцільному освітленні і гамі кольорів.

Основними завданнями мерчандайзингу є :

• створення сприятливої атмосфери в магазині;

• вдале розташування торговельних відділів;

• вдале розміщення товарів;

• доцільне оформлення виставкових стендів.

Сприятлива атмосфера магазину передбачає велике та зручне приміщення, спокійну музику, хороше освітлення, наявність консультантів, можливість індивідуального обслуговування.

Вдале розташування торгових відділів Багаторічні дослідження показують, що найбільше грошей у магазинах залишають ті, хто довше по ньому ходить. Саме тому групи повсякденних товарів — хліб, м’ясні продукти, молочні вироби, напої завжди розташовані в різних кутах магазину. Таким чином, для того, щоб купити всі ці товари, людина має обійти майже весь супермаркет. А в процесі цього вона побачить стільки інших різних товарів. І можливо, частину з них імпульсивно придбає.

Саме в цей момент виняткового значення набуває вдале розміщення, або викладка товарів.

Тут є кілька закономірностей, якими і керуються у викладці товарів:

покупці купують очима, а не руками — розміщення товару на рівні очей може збільшити обсяги реалізації на 30%;

покупці купують ті товари, які привертають увагу , — розміщення товарів однієї марки на площі, яка перевищує площу під аналогічним товаром конкурентної марки в середньому на 50%, збільшує обсяги реалізації майже вдвічі;

покупці купують тоді, коли бачать товари , — тому дрібні речі викладають безпосередньо біля кас.

27. PR та особисті контакти. Характеристика та місце цих складових в політиці комунікацій.

Більшість компаній усвідомлюють необхідність створення не тільки позитивного іміджу торгової марки, а насамперед — прихильної думки щодо власного підприємства. Тому застосовують засоби «паблік рілейшнз» —це керування комунікаціями і взаєминами з метою формування доброзичливості і взаєморозуміння між якою-небудь організацією і суспільством загалом. « PR » дозволяє підприємству підвищити престиж та репутацію компанії в очах громадськості, полегшити процес виходу новинок компанії на ринок, завоювати прихильність споживачів та суспільства загалом, що позначиться в кінцевому підсумку на обсягах збуту продукції компанії. «Паблік рілейшнз» включає в себе такі напрями діяльності, як пропаганда, семінари, презентації, спонсорство та благодійні акції, участь у виставках.

Основним елементом РРч є пропаганда, тобто поширення інформації про який-небудь товар або підприємство в цілому чи розміщення новин про них у ЗМІ без прямої оплати відповідного рекламного часу та місця. Тобто будь-які публікації та повідомлення про установу, ініціатором поширення яких є ЗМІ, можна віднести до пропаганди. Для того, щоб пропаганда діяла, підприємства повинні: 1) готувати і розсилати в ЗМІ прес-релізи; 2) ініціювати некомерційні оглядові чи аналітичні статті в пресі; 3) проводити презентації товарів і рекламно-інформаційних матеріалів фірми (альбомів, каталогів, відеокліпів, роликів); 4) ініціювати публікації щорічних звітів фірми в комерційних і суспільно-політичних виданнях; 5) організовувати прес-конференції для журналістів.

28. Маркетингове середовище. Характеристика складових мікро- та макросередовища та джерела інформації по них (4).

Маркетингове середовище — сукупність активних суб’єктів і сил, що діють за межами фірми і впливають на можливість служби маркетингу встановлювати та підтримувати з цільовими клієнтами відносини успішного співробітництва. Маркетингове середовище складається із мікро- та макросередовища. Мікросередовище — сили, які мають безпосереднє відношення до самої фірми та її можливостей щодо обслуговування клієнтури (постачальники, маркетингові посередники, клієнти, конкуренти та контактні аудиторії). Постачальники можуть впливати на діяльність фірми, оскільки вони забезпечують компанію ресурсами, необхідними для виробництва, продажу, збуту товарів чи послуг даної компанії. Тому, обираючи постачальників, треба зважати, що на імідж фірми впливатиме їх репутація. Конкуренти можуть впливати на діяльність фірми, оскільки у процесі конкурентної боротьби фірма безпосередньо відповідає на дії своїх конкурентів. Отже, ті чи інші рішення конкурентів, їх маркетингові заходи можуть визначати діяльність фірми, успішність або невдачу її комплексу маркетингу. Маркетингові посередники (фірми, які допомагають компанії в безпосередній реалізації маркетинг-міксу) формують імідж компанії виробника. Віддій маркетингових посередників залежатиме думка споживачів про ту чи іншу торгову марку. Клієнтура прямо впливає на інтереси фірми. Адже саме потреби клієнтів, їхні смаки, запити визначають обсяги реалізації продукції компанії. Зміна смаків на споживчому ринку, зміна моди або інших факторів поведінки клієнтів, які своєчасно не були виявлені маркето-логами, можуть позбавити фірму очікуваних прибутків та призвести до кризи. Контактні аудиторії (будь-які групи, які виявляють реальну або потенційну зацікавленість до організації або впливають на її здатність досягати поставлених цілей) можуть сприяти або заважати фірмі в обслуговуванні ринків. Найбільш впливовими є такі контактні аудиторії:

• фінансові кола (впливають на здатність фірми забезпечувати себе капіталом — банки, фондові біржі, акціонери);

• ЗМІ (поширюють інформацію про фірму, впливають на формування суспільної думки навколо певної торгової марки);

• громадські групи (наприклад, громадські об’єднання споживачів впливають на фірму, формуючи певні споживчі вимоги до товарів).

Макросередовище — сили широкого соціального масштабу, які впливають на мікросередовище (фактори демографічного, економічного, природного, науково-технічного, політичного та культурного характеру). Демографічні фактори можуть впливати на збільш. (зменш.) певного споживчого сегмента, а отже, це буде призводити до зміни рівня потреб. Аналізуючи демографічні фактори, слід ураховувати рівень народжуваності; статево-вікову структуру населення; міграцію населення; середньостатистичну к-ть дітей у сім’ї. Існують різні норми споживання одного і того ж товару (послуги) представниками різних класів населення (за економічним критерієм). Тому маркетологи повинні відстежувати динаміку належності населення до певного класу. Фактори природного середовища (наприклад, дефіцит сировини, забруднення довкілля тощо) можуть впливати на формування конкурентних переваг продуктів корпорацій, що застосовують концепцію соціально-етичного маркетингу. Науково-технічні фактори приводять до появи нових технологій. Ці технології можуть бути використані як самою фірмою, так і конкурентами, що позначиться на ринковій ситуації та попиті на виготовлену продукцію. Політичні фактори мають вплив на діяльність фірми через законодавчі акти. В Україні діє ціла низка законодавчих актів, які регулюють діяльність у сфері маркетингу. Фактори культурного оточення безпосередньо впливають на формування різних культурних груп населення та виникнення низки відмінностей в їх потребах відповідно до культурного рівня.

29. Процес вибору цільових ринків. Алгоритм та характеристика різних типів маркетингу залежно від охоплення сегментів.

Відбір цільових ринків — це пошук підприємством найбільш привабливої групи споживачів, які належать до одного або кількох споріднених сегментів, для реалізації своєї продукції на цих сегментах ринку. Саме для цих ринків будуть планувати асортимент продукції, встановлювати ціну, планувати збут і комунікації. А отже, дуже важливо з можливих альтернативних сегментів ринку обрати ті, що дозволять підприємству досягти поставлених цілей. Тому відбір цільових ринків здійснюють на підставі аналізу можливостей, які відкриваються перед фірмою в разі обслуговування цього цільового сегмента. Доцільно проаналізувати прибутковість цільового ринку; місткість ринку; стабільність попиту на товари і послуги; прихильність цільового ринку до товарів і послуг; платоспроможність цільового ринку; маркетингові можливості фірми в обслуговуванні цільового ринку. Відбір цільових ринків часто визначає політику маркетингу, яку буде здійснювати підприємство. Деякі фірми, наприклад, не проводять сегментації споживачів і розробляють загальний комплекс маркетингу для цілого ринку. Тому виділяють різні форми політики маркетингу, які застосовує підприємство. Серед них: Недиференційований маркетинг — це комплекс маркетингових дій, що спрямований на ринок загалом без цільового спрямування на певну групу споживачів. Диференційований маркетинг — це розробка різних маркетингових комплексів для різних споживчих сегментів, виходячи з їх відмінностей та особливостей потреб, що були покладені в основу сегментації . Цільовий маркетинг — це вибір підприємством пріоритетного сегмента ринку з метою його обслуговування та розробка комплексу маркетингу для споживачів, що входять в обраний цільовий ринок. Індивідуальний маркетинг — це розробка окремих маркетингових комплексів щодо реалізації товарів і послуг для кожного окремого споживача.

Закрыть меню